Його обличчя з’явилося повністю разом із пухнастими щоками й довгими вусами.

— Такий сумний вигляд — це якийсь абсурд.

— Я не в настрої. Іди геть.

— За всієї поваги, Твоя Майбутня Величносте, але ти тепер завжди не в настрої. Не пам’ятаю, щоб коли-небудь бачив тебе з таким пустим виразом на обличчі.

Його голова зникла, залишивши тільки хутряний обрис із гострими вухами й довгі вуса.

Кетрін відштовхнулася від трюмо.

Чешир з’явився знову.

— Не обов’язково бути такою холодною з Мері Енн. Вона переживає за тебе. Як і всі ми.

— Про що тут переживати? Я буду королевою. Мені пощастило більше, ніж будь-кому з дівчат країни Сердець.

У нього сіпнулися вуса.

— А вже як нам усім з тобою пощастило, якщо зважити, на яку жалюгідну нікчему ти перетворилася.

— Запам’ятай, Чешире: вижену тебе з королівства, якщо дратуватимеш мене.

— Пустопорожня погроза пустопорожнього дівчиська.

Вона різко обернулася до нього, вишкіривши зуби.

— Я не пустопорожня. Мене по вінця переповнює жага вбивства й помсти. Ця жага ось-ось виплещеться назовні, й не думаю, що зрадієш, якщо вона виллється на тебе.

— Були часи. — Чешир позіхнув. — Коли з тебе виплескувалися веселі фантазії й цукрова пудра. Та Кетрін подобалася мені більше.

— Та Кетрін була дурна.

Кет замахнулася на кота. Чешир зник, перш ніж вона встигла його вдарити.

— Ти знав, що я ніколи не відкрию пекарню. Ти знав, що мене або позбавлять спадку, або віддадуть заміж за ідіота-Короля, і всі інші надії даремні.

— Так. Це правда.

Вона обернулася й побачила, що Чешир плаває в повітрі біля дверей.

— Але, — сказав він, — саме надія зрештою робить неможливе можливим.

Кет закричала, схопила вазу з білими трояндами й запустила її в голову Чеширові.

Двері відчинилися. Кіт зник.

Ваза пролетіла прямо між вухами Білого Кролика й розбилася в коридорі.

Кролик застиг на місці, його рожеві очі стали великими та круглими, як блюдця.

— Л-леді Пінкертон? З вами все гаразд?

Кет випросталася.

— Ненавиджу білі троянди!

Кролик зіщулився й позадкував.

— Я… я перепрошую. Я… накажу прислати вам щось інше, якщо хочете…

— Не турбуйтеся, — огризнулася вона, підійшовши до вікна і тицьнувши пальцем в освинцьовану шибку. — Хочу, щоб садівники зрубали той кущ.

Білий Кролик нерішуче наблизився до неї.

— Кущ?

— Кущ білих троянд біля аркади. Хочу, щоб його негайно зрубали.

У Кролика сіпнувся ніс.

— Але, міледі, цей кущ посадив пра-пра-пра-прадідусь Короля. Це надзвичайно рідкісний сорт. Ні, гадаю, буде краще, якщо залишимо все, як є.

Він прочистив горло і витяг із кишені годинник. Той самий, який дав йому Джест на чорно-білому балі. Побачивши цей годинник, Кет відчула, як кров кинулася їй в обличчя.

— Отже, скоро прибудуть ваші батьки, щоб супроводити вас на церемонію, але я хотів упевнитися, що маєте все необхідне, перш ніж…

— Пане Кролику.

Він підвів очі й відразу присів під її пронизливим поглядом.

— Цей кущ має зникнути до ночі. Якщо того не станеться, я знайду сокиру й сама його зрубаю, а слідом за ним настане черга й вашої голови. Зрозуміло?

Його руки в рукавичках почали тремтіти, стискаючи годинник.

— Т-т-так. Звісно. Кущ. Огидне видовище, я й сам не раз це казав…

— Власне, — вела вона, оглядаючи сад унизу, — я хочу, щоб до весни були знищені всі білі троянди. Відтепер якщо садівники й садитимуть якісь троянди, то лише червоні.

— Звичайно, Ваша Ве… міледі. Червоні троянди. Прекрасний вибір. Авжеж у вас бездоганний смак.

— Не можу передати, як я рада, що ви згодні, — сказала вона незворушно, швидко проходячи повз нього.

Зупинилася біля трюмо, Ворон зістрибнув із дзеркала і знову всівся на її плечі, перш ніж Кетрін стрімким кроком вийшла в коридор.

Знову зупинилася.

Її батьки стояли над розбитою скляною вазою й пониклими трояндами, чекаючи на доньку, щоб супроводити її на весільну церемонію. Вони невпевнено всміхалися.

— Моя кохана дівчинко, — сказала Маркіза, зробивши крок уперед.

Завагалася. Глянула на Ворона. Потім підійшла ближче та обійняла Кетрін.

— Ти така гарна наречена.

— Ти впевнена? — сказала Кет, досі розгнівана через троянди, годинник і зухвалість Чешира. — Поглянь ще раз. Може, дійдеш висновку, що насправді я схожа на моржа.

Мати приголомшено відсахнулася.

— Що ти маєш на увазі?

Кет прикусила губу, щоб не закотити очі догори.

— Нічого.

— Кетрін, — сказав Маркіз, опускаючи одну руку на плече Кет, а другу — на плече дружини. — Ми знаємо, що останнім часом тобі довелося пережити… труднощі.