— От лайно, — сказав Сампа.

Шонь із гучним вереском скинув руки вперед, вони безладно зметнулись над його головою й підбили руку Беро вгору якраз тієї миті, коли хлопець натиснув на гачок. Постріл оглушив усіх трьох, але куля поцілила в потиньковану стелю.

Сампа незграбно кинувся вперед і ледь не перечепився через Шоня, що тягнувся до дверцят. Шонь схопив хлопця за ногу. Налиті кров’ю очі чоловіка бігали туди-сюди — дезорієнтовано, розлючено. Сампа повалився на підлогу, виставивши поперед себе руки, щоб пом’якшити падіння. Конвертик вистрибнув з його пальців і ковзнув кахляною підлогою Беро поміж ноги.

— Злодюги! — вишкірений рот Шоня Джю спромігся на слово, але Беро його не почув.

У хлопцевій голові дзвеніло після пострілу, й усе навколо відбувалось немов у безлунній камері. Він спостерігав, як розпашілий Зеленокостий тягнувся до нажаханого абукейця, наче зажерливий демон з безодні.

Беро нахилився, підхопив пожмаканий конверт і побіг до дверей.

Та він забув, що ті двері замкнув. Якусь секунду здуру панічно їх смикав і штовхав, потім нарешті повернув засувку й вибіг з убиральні. Клієнти почули постріл, і на хлопця озирнулися десятки шокованих облич. У Беро вистачило витримки запхнути пістолет до кишені й тицьнути пальцем у бік вбиральні.

— Там нефрит крадуть! — заволав він.

І побіг обідньою залою, вихляючи поміж столиками. Хлопець так міцно стиснув ліву руку, що два камінчики врізалися в долоню крізь паперовий конверт. Люди розступались перед ним. Обличчя розмивалися. Беро перечепився через стілець, упав, знову підхопився на ноги й побіг далі.

Лице в нього палало. Зненацька крізь хлопця, немов електричний струм, пройшла хвиля жару й енергії, якої він ніколи не знав. Він добіг до широких гвинтових сходів, що вели на другий поверх, де клієнти вже попідводились і визирали через балконну балюстраду, що ж там за колотнеча така. Беро помчав сходами вгору, проминув їх за кілька стрибків — ноги майже не торкалися підлоги. Юрма зойкнула. Здивування Беро перетворилося на екстаз. Він відкинув голову назад і розреготався. Оце і є, мабуть, Легкість.

З його очей і вух немов спала запона. Скрегіт ніжок стільців, звук, з яким б’ються тарілки, присмак повітря на язику — усі відчуття стали гострі як бритва. Хтось потягнувся, щоб його схопити, але той хтось був таким повільним, а Беро — таким прудким. Він легко відхилився й застрибнув на стіл, змітаючи з нього посуд. Здійнялися крики. Перед ним майоріли розсувні двері, що вели до внутрішнього подвір’я з краєвидом на гавань. Не думаючи, не гальмуючи, він проломився крізь перепону, як розлючений бик. Різьблене дерево розтрощилося, і Беро з тріумфальним вигуком промчав крізь отвір у формі людського тіла, який сам і проломив. Болю він узагалі не відчував, тільки люту й несамовиту непереможність.

Отакою була сила нефриту.

Беро обвіяло нічним повітрям, від якого поколювало шкіру. Унизу виднівся нездоланно заманливий обшир сяйливих вод. Жилами бігли хвилі приємного жару. Океан здавався таким прохолодним, обіцяв таку свіжість. Це було б так приємно. Хлопець кинувся до поруччя, що обгороджувало подвір’я.

Чиїсь руки схопили крадія за плечі, змусивши спинитися на місці. Беро смикнуло назад, немов його тримав ланцюг. Хлопець рвучко розвернувся й опинився лицем до лиця з Майком Тажем.

По той бік обідньої зали пролунав приглушений постріл. За секунду чи дві Хіло відчув, як у голові промайнув ґвалтовний вереск аури неприборканого нефриту, такий пронизливий, наче виделкою по склу пошкребли. Кень і Таж розвернулись на стільцях якраз тієї миті, коли з убиральні вибіг офіціант-підліток та кинувся до сходів.

— Таже, — промовив Хіло, але потреби в тому не було — обидва Майки вже рушили вперед.

Кень пішов до вбиральні, а Таж застрибнув на сходи, упіймав крадія надворі та власними руками штовхнув його досередини ресторану крізь поламані двері-ширму. Коли хлопець залетів назад, мішком упав на землю і прокотився до сходового майданчика, від клієнтів пролунали колективний зойк та окремі вигуки.

Таж повернувся до приміщення, нахиляючись, щоб прокласти шлях крізь руїну, на яку перетворився вхід. І не встиг той хлопець навіть на ноги звестися, як Таж схопив його за голову, змусивши лишитися на підлозі. Крадій потягнувся по зброю, малий пістолет, але Таж видер той у нього з руки, кинув крізь поламані двері до внутрішнього дворика — і зброя полетіла до гавані. Хлопець видав придушений килимом скрик: Зеленокостий притиснув коліном його передпліччя й висмикнув з побілілих пальців паперовий конверт. І все відбулося так стрімко, що майже ніхто зі спостерігачів цього й не зауважив.