Сковорода задиміла. Вона долила олії й увімкнула вентилятор. Двадцять років вона не була на аукціонах, а сьогодні піде. Тільки спершу треба обсмажити відбивні. Шкода, звісно, що їхній холодильник накрився, та Сенді вже не могла дочекатися цього аукціону. Вона засумувала за татом. Навіть за мамою засумувала, хоча вони постійно гиркалися, поки Сенді не познайомилася з чоловіком і не почала з ним жити.

Вона стояла біля плити, перевертаючи м’ясо, і з сумом згадувала батьків.

Із такими думками в голові вона взяла прихватку і прибрала з плити сковороду. Дим ішов у витяжку. Вона підійшла зі сковородою до дверей і зазирнула у вітальню. Сковорідка все ще диміла, і бризки олії розліталися в усі боки. У кімнаті було темно, але вона розгледіла голову чоловіка та його босі ноги.

— Іди їсти, — сказала вона. — Вечеря готова.

— Іду, — відгукнувся він.

Вона побачила, що він підвів голову, й поставила сковороду назад на плиту. Дістала з шафи тарілки, поклала їх на стіл. Вона поклала одну відбивну на тарілку. М’ясо було несхожим на м’ясо. Швидше на якусь стару лопату.

Але Сенді знала, що це відбивна, вона взяла інший шматок зі сковороди і теж поклала на тарілку.

За хвилину чоловік прийшов на кухню. Він іще раз оглянув холодильник, який стояв із відчиненими дверцятами. А потім в око впали свинячі відбивні. Він аж рота роззявив, але промовчав. Сенді чекала, що він щось скаже, хоч щось, але він не сказав. Вона поставила сіль з перцем на стіл і сказала:

— Сідай.

Подала йому тарілку із залишками відбивної.

— Оце треба з’їсти, — сказала вона. Він узяв тарілку і втупився в неї. Вона відвернулася накласти відбивних і собі.

Сенді прибрала газету й відсунула їжу на інший бік стола.

— Сідай, — повторила вона.

Він переклав тарілку з однієї руки в іншу. Проте не зрушив з місця. Раптом вона побачила на столі калюжу води. Вона чула воду. Чула, як крапає зі стола на лінолеум.

Вона глянула вниз на чоловікові босі ноги. Ноги, а біля них цілий басейн. Вона точно знала, що у житті більше нічого настільки дивного не побачить. Але не знала, що з цим зробити. Найкраще, мабуть, нафарбувати губи, вдягти пальто й поїхати на аукціон. Але вона не могла відвести очей від чоловікових ніг. Вона поставила тарілку на стіл і дивилася, доки ноги не вийшли з кухні назад у вітальню.

У вагоні першого класу Маєрс їхав через Францію у Страсбург у гості до сина, який вчився у тамтешньому університеті. Вони не бачилися вісім років. За цей час не було жодних телефонних дзвінків, навіть жодної листівки — відколи шляхи Маєрса та хлопцевої матері розійшлися, хлопець залишився з нею.

До остаточного розриву, як уважав Маєрс, їх підштовхнув саме хлопець, який ліз у їхні особисті справи.

Коли Маєрс востаннє бачив свого сина, той, після серйозної сварки, кинувся бити батька. Дружина стояла біля серванта, скидаючи на підлогу одну фарфорову тарілку за іншою. Потім узялася до чашок.

— Годі, — сказав Маєрс, і хлопець одразу ж на нього напав. Маєрс відступив убік і схопив його голову в замок, хлопець ревів і лупив Маєрса по спині та нирках.

Маєрс його скрутив і використав свою перевагу на повну. Притис сина до стіни й погрожував убити.

Він не жартував.

— Я дав тобі життя, — згадав Маєрс свій крик, — і можу його відібрати!

Згадавши ту жахливу сцену, Маєрс похитав головою, ніби це трапилося з кимось іншим. І дійсно. Він уже не був тією людиною. Тепер він жив сам і майже ні з ким не контактував, хіба по роботі. Ночами слухав класичну музику і читав книги про приманки для водоплавних птахів.

Він курив і дивився у вікно поїзда, ігноруючи чоловіка, який сидів біля дверей і спав, прикривши очі капелюхом. Був ранок, і туман висів над зеленими полями, повз які пролітав поїзд. Час від часу Маєрсу на очі траплялися фермерські будиночки із прибудовами, оточені стінами. Він подумав, що так, мабуть, непогано жити — у старому будинку за стіною.