— Здоров, Баде, — привітався я.

Ми з Френ вийшли з машини. Павич трохи відступив убік, підступно хилитаючи головою.

Ми тримали від нього дистанцію.

— Довго шукали? — запитав у мене Бад. Він не дивився на Френ. Чекав, поки я їх представлю.

— У нас була гарна карта, — сказав я. — Баде, це Френ. Френ, це Бад. Вона про тебе багато чула.

Він засміявся, вони потиснули руки. Френ була вища за Бада. Йому довелося задерти голову.

— Він про тебе багато говорить, — сказала Френ і забрала руку. — Бад те, Бад се. Більше ні про кого й не згадує. Тому в мене відчуття, що ми вже знайомі.

Вона раз у раз озиралася на павича. Птах перемістився ближче до ґанку.

— Він же мій друг, — сказав Бад. — Ясна річ, він про мене говорить.

Бад усміхнувся і штурхнув мене у плече.

Френ тримала свою хлібину. Не знала, що з нею робити. Подала Бадові.

— А ми вам дещо привезли.

Бад узяв буханець. Перевернув і глянув на нього, ніби це була перша хлібина в його житті.

— Дуже мило з вашого боку.

Він підніс буханець до носа і вдихнув запах.

— Це Френ спекла, — сказав я.

Бад кивнув. А потім сказав:

— Ходімо всередину, познайомлю вас із нашою дружиною-матір’ю.

Це він про Оллу. Інших матерів тут не було. Бад розповідав, що його мати померла, а батько десь пропав, коли Бад був іще малим.

Павич поплигав перед нами і застрибнув на ґанок, а коли Бад відчинив двері, намагався проникнути всередину.

— Ой, — смикнулася Френ, коли павич притулився їй до ноги.

— Джої, щоб тебе, — гримнув Бад і дав йому по голові. Павич відскочив на ґанок і обтрусився, аж пір’я у хвості затріщало. Бад замахнувся на нього ногою, і павич відскочив подалі.

Бад потримав для нас двері.

— Вона цю заразу пускає у хату. Скоро вже за столом їстиме і спатиме між нами в ліжку.

Френ зупинилась у дверях. Озирнулася на кукурудзяне поле.

— Гарний у вас будинок, — сказала вона. Бад досі тримав двері. — Правда, Джеку?

— Ага, — сказав я. Не очікував від неї це почути.

— Це тільки на перший погляд, — сказав Бад, усе ще тримаючи двері. І знову замахнувся на павича. — Ну нічого, зате не нудно. Ходіть усередину, народе.

Я запитав:

— Слухай, Баде, а що там росте?

— Це помідори, — відповів він.

— Ото у мене фермер, — похитала головою Френ.

Бад засміявся. Ми ввійшли всередину. Пухкенька жіночка з гулькою на голові чекала на нас у вітальні. Руки її були складені під фартушком, щоки рум’яні, аж червоні. Спершу мені здалося, що вона задúхалася чи, може, через щось сердита. Вона глянула на мене і перевела погляд на Френ. Не вороже, просто дивилася.

Дивилася на Френ і червоніла.

Бад сказав:

— Олло, це Френ. А це мій друг Джек. Про Джека ти все знаєш. Народ, це Олла.

Він віддав Оллі хлібину.

— Що це? — запитала вона. — О-о, домашній хліб. Дякуємо. Сідайте де вам зручно. Будьте як удома. Баде, може, запропонуєш щось випити? У мене там дещо на плиті готується.

Олла договорила і повернулася із хлібиною на кухню.

— Сідайте, — сказав Бад. Ми з Френ плюхнулися на диван. Я дістав цигарки, Бад сказав:

— Ось попільничка.

Він подав важку штуку, що стояла на телевізорі.

— Струшуй сюди, — сказав він, поставивши її переді мною на журнальний столик. Попільничка була скляна, у формі лебедя. Я підкурив і кинув сірник в отвір у лебединій спині. І дивився, як із лебедя витікає клубок диму.

Телевізор був увімкнений, ми трохи подивилися. На екрані гоночні авто металися треком. Коментатор говорив серйозним голосом. Ніби стримував хвилювання.

— Ми досі чекаємо офіційного підтвердження, — сказав коментатор.

— Хочете це подивитися? — запитав Бад. Він досі стояв біля нас.

Я сказав, що мені байдуже. Так і було. Френ знизала плечима. Ніби казала: «Яка мені різниця? День однаково коту під хвіст».

— Їм іще кіл двадцять залишилося, — сказав Бад. — Розрив геть маленький. А перед цим була аварія. Вибило машин шість. Кілька водіїв покалічилися. Поки неясно, як сильно.

— Хай буде, — сказав я. — Давайте дивитися.

— Може, яка машина прямо перед нами бабахне, — сказала Френ. — Або хтось вріжеться в будку й зіб’є хлопця з хотдогами.

Вона перебирала волосся, не відводячи погляд від телевізора.

Бад подивився на Френ, намагаючись зрозуміти, жартує вона чи ні.

— А та аварія — це було щось. Усе на купу, машини, уламки, люди валяються. Так, що вам принести? Є ель, є пляшка «Олд Крау».

— А ти що питимеш? — запитав я Бада.

— Ель, — відповів Бад. — Холодненький.