МАРЧІН ШВЬОНТКОВСЬКИЙ
СПІВЦІ ЗЛА
"Пси господні", том IV
Видавництво SQN, Краків, 2025
Переклад: Марченко Володимир Борисович
Ти не можеш подорожувати швидко,
Коли поблизу знаходяться вороги.
"То буде повість Про люті, нелюдські, криваві вчинки, Про вбивства темні, про страшні розплати, Про жертви сили, хитрощів і зради (...)".
Шекспір, Гамлет (переклад Леоніда Гребінки)
РОЗДІЛ І
1634 рік
Сукня була приголомшлива, але що з того?
Багатий витвір кравецького мистецтва, що лежить на ліжку, було зроблено одним із придворних майстрів курфюрста Саксонського. Катаріна спеціально послала за ним до Дрездена, бажаючи справити найкраще враження під час візиту до Гессена. Але зараз, після двох тижнів у Касселі, зелена, вишита сріблом тканина, асоціювалися для неї лише з поганим. Жінка зітхнула про себе, одяглася й вийшла на терасу палацу гессенської династії, похмуро подумавши, що замість цього плаття їй варто було б одягнути військові обладунки.
Був один із тих останніх травневих днів, коли весняне сонце вже перетворюється на літнє, охоплюючи все навколо важким, біло-сріблястим промінням, оживляючи калейдоскоп світлових штрихів, що контрастують із сором’язливими тінями. Маленькі голочки світла вібрували між зеленим листям, квітучі поля купалися у повному сяйві, а будівлі Касселя засліплювали своїми білими фасадами. У повітрі відчувався запах бузку, каштанів і теплої прозорої води річки Фульди.
Місто Катарині дуже подобалося. Регулярне і впорядковане, оточене потужними укріпленнями, що зберігалися в ідеальному стані, воно ніби відповідало ідеалу німецької архітектури: було міцною фортецею і, водночас, чудовим місце для проживання. Нескорене протягом тридцяти років, наповнене щасливими містянами і вишукано одягненими аристократами, які ніколи не знали пожеж, грабежів та ґвалту. Добре озброєна та компетентна міська міліція стояла на міських рогатках, а на вулицях панував закон і порядок. Побілені фахверкові фасади будинків утворювали чарівну геометричну мозаїку, з якої подекуди визирав церковний шпиль. Навіть палац гессенських ландграфів, хоч і був досить скромним і мав радше оборонний, ніж репрезентативний характер, справляв враження ідеально доглянутої фортеці.
Дівчина, однак, не насолоджувалася ні весною, ні панорамою Касселя. Вона то входила у стан модусу, то відчайдушно намагалася вийти з нього, щоб підготуватися до розмови, яка на неї чекала. На жаль, чим більше вона зосереджувалася, тим більше все і всі здавалися дрібними й нецікавими, а її долоні самі укладалися в складні фігури, готові до пошуку структур. Так вона безуспішно борсалася кілька хвилин. Зрештою Катаріна повністю втратила зв'язок з реальністю; з цього стану її вивів лише гессенський мажордом, який обережно торкнувся її руки.
– Ваша світлість, – чемно вклонився він. — Її світлість регентка просить, — сказав він, коли Катаріна дивилася на нього порожнім поглядом. Вона й гадки не мала, як довго він стояв позаду неї.
Коли він вів її коридорами замку до кімнати Амалії Єлізавети, вона трохи прийшла до себе. Вона знову спохмурніла. У неї не було бажання на чергову вечерю, з якої нічого не виникне.
Катаріна два тижні чекала, як буде розвиватися ситуація. Її затягували на багаті вечері з міськими радниками і членами Регентської ради, їй показували міські сади й укріплення, запрошували на полювання. Звісно, коли вона попросила рушницю і собі, це викликало скандал і обурення. Словом, вона марнувала час. І хоча певною мірою Катаріна не мала нічого проти таких канікул, вона знала, що Амалія-Єлізавета запросила її сюди недаремно, і дівчині дуже хотілося дізнатися, якою ж є ця причина. Тим паче, що її нетерплячий характер у поєднанні з потягом до дії та відсутністю інтересу до людей, які останнім часом постійно її супроводжували, мали врешті призвести до того, що вона когось смертельно образила. Оскільки Катаріна вирішила приїхати до Гессена сама, лише з невеликим ескортом, вона почувалася ще більш самотньою.
Амалія-Єлізавета в квітневому листі вже дала зрозуміти, що не має наміру звинувачувати її у смерті власного чоловіка, але решта Регентської ради була більш сентиментальною до герцога і ставилася до Катерини досить вороже. Зокрема, генерал фон Гейзо, завжди підтримуваний своїм товаришем Петером Меландером, був готовий закидати різні звинувачення на адресу дівчини, ускладнюючи будь-які переговори на будь-яку тему. Катаріна вже не могла порахувати, скільки разів вона чула, як два генерали дорікали їй за власну поразку в битві під Вюрцбургом. Вони звинувачували її — частково прямо, частково через нескромні натяки — у чаклунстві, негідному вбивстві, революційності, політичному бунтарстві і незрілості. В свою чергу, герцогиня-регентка зберігала прохолодну дистанцію до неї, здавалося, підтримуючи своїх воєначальників. Протягом усього візиту вона розмовляла з Катаріною рідко, а коли й розмовляла, то лише тоді, коли розмова стосувалася речей дріб’язкових і неістотних.