…дверей з каталогів ще в трьох додаткових містах. А. ще не відзвітувала з Едо. Чекаю відповіді. Утрачений контакт з…
…підозрює, що ми опинилися між реінкарнаціями. Ми вправляємося в терплячості, як наші предки, і так, певно, діятиме чимало наших нащадків. Нам слід докладати всіх зусиль, щоб підтримувати прогрес того, що розпочало свій рух.
…провела ще більше часу внизу. Кімната облаштована, її можна вважати функціональною. Нині все залежить від віри. Велися суперечки з приводу того, чи потрібно для безпеки розділити архіви. Дж. перенесла чимало документів до будиночка…
Ось і все. Решта занадто вицвіла, аби щось можна було прочитати, чи це просто окремі цифри. Не знаю, що вони означають. Було б простіше, якби таємні товариства не так утаємничувалися. Там є ще якийсь уривок про шість дверей і місце, де інші місця існують «поза часом», та «остаточну реінкарнацію», але не знаю, це трохи скидається на культ Ґозера[69].
А ще є фотографії.
На одній світлині зображена білявка, яка сидить за столом і не дивиться в камеру. Голову вона опустила, волосся розкуйовдилося, читає книжку. Вона має підвісочку, можливо, у формі серця, достоту не можу сказати. Скільки їй років, теж не можу сказати.
На звороті написано «Сімона К». Дата теж є, але вона так вицвіла, що я ледве змогла розібрати 1 і 8, а потім 6 чи 5, насправді не знаю. Пріті каже, що інших позначок не було, але припускає, що це можуть бути 1860. Уривки зі щоденника не писалися набагато пізніше, інакше місто називалося б Токіо, а не Едо.
Є одна групова світлина. Тринадцятеро людей перед книжковими полицями, хтось стоїть, а хтось сидить, і в усіх такий вигляд, наче їм хочеться перечитати геть усе. Фото дуже нечітке. Я знаю, що на світанку мистецтва фотографії доводилося нерухомо позувати хтозна-як багато часу, але ця групка людей здається якоюсь особливо нетерплячою. Одна леді курить люльку. Ніхто не у фокусі, до того ж угорі й з одного боку світлину пошкодила вода.
Утім, одне з написаних уручну на звороті імен може бути «Д. С. Кітінг». Ну, можна розібрати «Д» і «С», потім іде «К» чи «Х», а в кінці «інг».
Якщо з іменами все гаразд, то це білявка, яка стоїть другою праворуч і повернулася сказати щось чи послухати останнього хлопчину, що майже зник після контакту з водою. Не можу розібрати його повне ім’я, але воно починається з «А». Леді та сама, що й на фото із Сімоною.
Під переліком імен написано: «Зустріч сов».
Син віщунки пливе в човні паперовим океаном.
Будівля на березі позаду нього тепер здається справжнім замком. У горішньому вікні горить світло. Навколо найвищої вежі скрутилася тінь дракона.
Весла занурюються в конфеті й серпантин, скуйовджують їх подібним до мерехтіння води синьо-зеленим вихором, однак неба, що могло б віддзеркалюватися такими кольорами, угорі немає. Закарі дивиться туди, де воно мало б бути, розмірковуючи, чи хтось нагорі змінює цей усесвіт.
Він пливе в маленькому човнику океаном. З відстані його, мабуть, навіть не видно. Крихітна рухома цятка на величних просторах.
А тут, унизу, посеред океану, він здається чимось значно більшим.
Щоб дістатися міста на протилежному березі, знадобилося значно більше часу, ніж хлопець сподівався. Берегова лінія поцяткована безліччю вогнів, але Закарі пливе до найяскравішого.
Наблизившись, він бачить, що це маяк. Підпливши ще ближче, хлопець розуміє, що маяк зведений з пляшки вина із запаленою в горлечку свічкою.
Маяк височіє навпроти замку з його драконом, стереже місто з будинків та веж, оточених намальованими горами, яке розчиняється вдалині серед того, із чого його збудували.
Паперове конфеті навколо човна жене його до берега.
Закарі витягає човен на пляж, щоб море знову не забрало його собі.
Пляж укритий піском — кожна піщинка просто велетенська. Утім, шар дуже тонкий. Нижче ховається тверда поверхня. Закарі розкопує пісок біля човна й виявляє відполіровану червону деревину столу, на якій розташована ця частина світу. Лак на стільниці подряпаний піском і часом.
Хлопець іде від пляжу до зеленої паперової трави. Тепер він уже знає, де опинився, хай навіть не розуміє, чому він тут. Занурюється в ляльковий усесвіт, який так довго мріяв побачити, навіть не припускаючи, що колись мрія здійсниться і він розглядатиме його так зблизька.
Уздовж берега тягнуться стрімчаки, печери, скрині зі скарбами та ще так багато всього, що цікаво було б оглянути. Але Закарі знає, куди прямує. Він просувається в глиб суходолу, а паперова трава шурхотить під його босими ногами.